Заміжня я пробула майже чотири роки, Понесло мене туди від великого, світлого і чистого кохання, про яке заспівано так багато пісень, знято так багато фільмів і написано так багато книг. Життя здавалося бочкою малинового варення – я кохаю і кохана, на носі весілля, а переді мною тільки світле майбутнє з коханою людиною.
Навіть побут не одразу зміг остудити мою гарячу голову. Я не помічала якихось дрібниць, була непристойно щаслива, а коли тест показав дві смужки, думала, що вибухну від емоцій, що переповнювали мене. Два з половиною роки мого шлюбу пройшли у романтичному серпанку.
А потім мій вигаданий світ почав розбиватися об каміння суворої реальності. Другий рік декрету став роком неприємних відкриттів. Виявилося, що по дому у мене купа обов’язків. Зрозуміло, що це ще й результат моєї ж поведінки, сама чоловіка розпестила фразами, типу “та ти відпочивай, я сама все зроблю”. Ось він і відпочивав.
Чоловік зовсім не цікавився дитиною, вільний час вважав за краще проводити на дивані або за комп’ютером. На будь-яке моє прохання лунала тирада, що він працює цілими днями, а я вдома сиджу, тому допомагати він мені не збирається.
– А для ти мені тоді потрібна? Я, значить, і працювати повинен, а потім ще й по хаті шарудити, доки ти своїми справами займаєшся?
Свекруха повністю підтримувала сина, постійно вказуючи мені, що жіночі справи має робити виключно жінка, не перевалюючи їх на когось ще.
– У чому тобі допомагати? Машинка сама пере, мультиварка варить, а пропилососити і підлогу протерти півгодини справ. Було б з чого втомлюватись! Ось раніше була інша справа – і прали вручну, і біля плити цілий день, а потім віник у руки й уперед. І на думці не було чоловіка просити чимось допомогти після роботи.
Я терпіла і переконувала себе, що насправді це я не права. Потрібно терпіти, всі ж так якось живуть. І терпіла б далі, якби не дізналася, що чоловік завів стосунки на стороні. Спеціально я не шукала, взагалі не думала в цьому напрямку, але соцмережі послужливо мені все показали.
Це стало останньою краплею, що прорвала греблю. Рожеві окуляри змило остаточно, разом із тією милою поступливою дівчинкою, яка їх носила. Увечері після роботи чоловік побачив у коридорі сумки із речами. Це я збиралася переїжджати до батьків.
Було тривале з’ясування стосунків, у якому мене переконували, що біс поплутав, ні до чого руйнувати сім’ю, а розумна баба взагалі б просто промовчала, з сім’ї чоловік не йшов. Але я сказала, що занадто собою дорожу, щоб харчуватися чиїмись недоїдками, а в моєму розумінні ділити чоловіка з коханкою саме так і виходить.
– Ах, ти дуже горда? Ну-ну, подивимося, як ти тепер заспіваєш, – перестав зображати джентльмена чоловік.
Після цього він зробив усе, щоб його зарплата була на сто гривень вища за мінімалки, хоча отримує він нормально, просто в сіру. Ось із цієї мінімалки аліменти і були призначені. Виходить там така сума, що навіть смішно.
– А ти як хотіла? Кинула мужика, а він тебе повинен забезпечувати? Ось уже дудки, – усміхається колишня свекруха.
Ніяк я не хотіла. Він не мене повинен забезпечувати, а свою дитину. До того ж кинула я його не на рівному місці, він мені зраджував взагалі. Але кому я це пояснюватиму?
Зараз я з дитиною живу у своїх батьків, вони мені дуже допомагають. Я вийшла на роботу, бо бабуся погодилася посидіти з дитиною, із садком у нас проблеми. Думаю, що наступного року вже візьму квартиру в іпотеку.
Якщо колишній чоловік та його матуся розраховують, що своїми копійчаними аліментами знищили моє життя, то вони дуже помиляються.