На Жанні син одружився вперше шість років тому. Їй було двадцять чотири роки, йому двадцять вісім, пора вже було сім’ю мати. Я, чесно кажучи, видихнула, коли син заявив про одруження, до цього йшлося тільки про кар’єру. Так холостяком і лишиться, думалося мені.
Наречена сина мені сподобалася, гарна дівчина, з освітою, працююча, гарна. Я в їхні справи лізти не збиралася, вчити невістку варити борщі і прати шкарпетки теж не вважала за потрібне – для цього у неї є своя мама, та й життя навчить, якщо буде необхідність. У гості один до одного ходили рідко, я працюю ще, молоді теж працюють, тож набридати один одному не встигали.
Жили вони у квартирі сина, яку йому залишила у спадок бабуся по батькові. Там троячка, у якій син ще до шлюбу зробив гарний ремонт. Робота приносила молодим нормальний дохід, вони нічого не потребували.
Я все чекала, коли мене порадують повідомленням про онуків, але діти все тягли. Хоча здавалося б, чого чекати – квартира є, дохід є, молоді – саме час потомством обзаводитися, але вони не поспішали.
Через рік після весілля сталася трагедія – сина збилa мaшина. Він дивом залишився живим, лікарі казали, що він не в сорочці, а в бронежилеті народився, мав один шанс на мільйон. Але відновлення буде довгим, важким і дорогим.
Я виплакала всі очі, але намагалася триматися сама і підтримувати Жанну. Спочатку ми в лікарні мало не жили. Тільки за чотири місяці я змогла поспілкуватися з сином.
Звичайно, те, що я побачила було страшно. Але лікарі повторювали, що реабілітація може багато чого виправити, хоча чекати чергового дива не варто. І коштує це дуже дорого, але тут можна було продати троячку сина, купивши однокімнатну. Кредити теж ніхто не скасовував. Я рішуче налаштувалась на довгу роботу з відновлення сина, а ось Жанна ні.
Спочатку вона почала рідше приходити, а потім просто зникла і подала на розлучення. Зібрала речі та кудись з’їхала. Для сина це був удар, який мало не загубив усі вже досягнуті результати. У ньому просто зник інтерес і бажання.
Не буду в подробицях описувати те пекло, через яке довелося нам пройти за чотири роки. Суди, реабілітація, продаж квартири, безсонні ночі, перші успіхи та регреси, це було неймовірно складно. Я досі не розумію, як нам удалося з цього всього вибратися. Але вдалось. Ніколи не думала, що буду так шалено знову чекати першого кроку своєї дитини.
Син, як тільки зміг сам пересуватися, відмовився жити зі мною і з’їхав до себе, в однокімнатну, яку я купила після продажу його квартири.
Домовилися, що я приїжджатиму до нього, а він, якщо раптом що, одразу мені зателефонує. Так ми й жили – я приїжджала спочатку щодня, потім за день. Останнім часом я їздила до сина раз на два тижні у вихідні, щоб прибрати по-людськи, приготувати їжі, просто відвідати.
Син за час свого лікарняного змінив роботу, тепер міг працювати з дому. Зарплата була пристойна, тому він цілком себе забезпечував і нічого не потребував. Навіть прибиральницю міг собі дозволити, але я сказала, що краще вже я прибиратиму, ніж якась чужа тітка.
Місяця два тому я помітила, що у сина з’явилася жінка. Це одразу помітно по квартирі, начебто якісь незначні деталі, але розумієш, що тут додалася жіноча рука. Сина я ні про що не розпитувала, думала, що сам розповість, як дозріє. А нещодавно я зіткнулася у дверях із володаркою цих жіночих рук.
Нею виявилася моя колишня невістка Жанна. Поки я хапала ротом повітря, вона просочилася повз. Я втупилася в сина, а він з подихом почав мені пояснювати, що відбувається.
– Так, ми з Жанною знову зійшлися. Тобі не хотіли говорити, бо знали, що ти не зрадієш.
– А чого мені радіти? Що мій син знову пригріває змію на грудях? – обурилася я. – Вона тебе покинула у найскладніший момент, а тепер знову намалювалася? Чи надовго!
– Саме тому й не говорили, – знову зітхнув син. – Ми вирішили знову розписатися. Стільки води витекло, вона все усвідомила, вибачалася. А я вибачив, я її люблю. До того ж ми чекаємо на дитину.
У мене не знайшлося слів. Для мене це неприйнятно – прощати зрадників, а Жанна саме зрадник, який втік у найскладніший час.
Не хочу знати цю особу, немає в мене до неї довіри, а сина я зовсім не розумію, він переніс через цю Жанну такий моральний біль, а тепер знову з нею. Це не кохання, а якось інакше називається.