Ми живемо на околиці села. Тримаємо багато курей, гусей та качок. З одного боку, для птахів це просто рай – тут ціле поле соковитої конюшини. Для качок скільки завгодно води у потічку. Але чи не щовечора ми не дораховувалися одної чи навіть більше пташиних голів, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Того вечора я теж почала завертати курей та качок додому. І тут побачила на траві кров. Я на все село почала кричати, що вже тут встигли погаздувати лисиці – які ж вони підступні. Але раптом побачила щось неймовірне. Це були маленькі лисенята.
Видно, лисиця окотилася недавно, бо виглядала вона дуже змученою. Тільки згодом я помітила, що її поранено. Вона звела на мене очі. Боялася, що я її приб’ю. Але найбільше вона все ж таки боялася за своїх дітей. В її очах я побачила такий материнський біль, що мусіла відвести погляд.
Я пішла додому і повернулася на місце пригоди хвилин за 15. Принесла з дому пляшечки з молоком, натягнула на них соски і ступила в кущі, де ховалися лисенята. Лисиця побачила мене першою і зробила рішучий рух, щоб захистити потомство. Але після першого ж кроку повалилася у траву.
Я зрозуміла, що вона мене не вкусить, тому що просто не може цього зробити. Щоб не сполохати малечу, я поставила пляшечки у траву так, щоб вони могли до них дотягнутися. Відступила на кілька кроків і стала за ними спостерігати. Малі звірята мене не лякалися – вони ще, напевно, мало знали про те, що цей світ може бути й жорстоким. І одразу потягнулися до пляшечок.
Я дуже хотіла допомогти пораненій лисиці. Якось мій гнів на неї випарувався. Але я боялася підійти до неї ближче. А що, коли вона мене вкусить? Може все ж таки в цьому випадку буде на краще покластися на милість природи. Куля наскрізь прошила її стегно. Я тільки поклала блюдечко з водою поруч із нею.
А на світанку я не втрималася і знов подалася подивитися на лисенят. Вони спокійно спали. А поруч із ними була мама. Вона обійняла їх лапами. А потім благально звела на мене очі. Там було прохання – не кривдити її дітей. Але коли побачила в моїх руках пляшечки з молоком, трохи заспокоїлася. Добре, що в мене було троє внуків – тож проблеми з сосками не виникало.
А вже через тиждень лисиця сама годувала лисенят. Куди й поділася її спритність та вміння швидко долати перешкоди – її хитало наче від вітру. Я обережно поклала поруч трохи м’яса. Лисиця недовірливо подивилася на мене. А потім накинулася на м’ясо і почала рвати його на шматки. Було видно, що вона дуже зголодніла.
Через місяць лисенята підросли – вони вже були дуже милими пухнастими клубочками. Лисиця доглядала за ними, як тільки могла. Рана вже загоїлася. А потім вона разом із лисенятами зникла в лісі.
Тільки через тиждень вона знову з’явилася зі своїми дітками. Я її побачила, коли завертала своє птаство додому. Лисиця зі своїм потомством гралася і пустувала поруч. Але жодної качки чи курки не пропало. Вона ще часто приходила на цю галявину. Я вже й забула про свій давній клопіт із вкраденими курями. Жодного разу лисиця не завдала нам шкоди.
А сусіди часто приходять подивитися на це диво. Дорослі лисенята граються разом із моїм домашнім птаством. Гусак може скубнути лисицю, а вона звивається навколо нього. Але їсти його навіть не думає. Видно, полює десь інде. От якими бувають звірі.