Є ознака, за якою можна визначити людину, яка залишить вас у скрутну хвилину. Вона, може, непогана людина. Навіть майже добра. Не зла і не підла в цілому. Але вона може зробити підлий вчинок і навіть зрадництво.
Тому що вона чудово вміє себе виправдовувати і спритно переносити відповідальність на інших людей або обставини. Це і є головною ознакою. Така людина заздалегідь себе виправдала. За все одразу. Вона добре це вміє робити.
Вона м’яко скаже у разі чого: «Посуди сам, у мене були такі обставини, що я не могла стати на твій бік. Я не міг прийти, ти ж доросла людина і це розумієш. Я був змушений зрадити тебе, та й не зрада це зовсім. Це мені завадили, і я не зміг через такі й такі справи». Він почне звинувачувати інших. А потім почне звинувачувати вас: навіщо ви не хочете по-дорослому подивитися на речі та виявляєте максималізм? А потім знецінить ситуацію і скаже: «А що, власне, трапилося? Нічого особливого не сталося». Але головне — самовиправдання та перенесення відповідальності. Ось це головна ознака.
Навіть якщо мова справді про дрібниці: не прийшов, не зробив, не віддав те, що мав віддати… Сам по собі вчинок дрібний, але виправдання насторожують. «Я забув, вибач», «я злякався і промовчав», «я розгубився», «я втратив гроші, вибач!», — цього не дочекаєтеся. Але лавина виправдання почнеться відразу. І виправдання перейдуть у звинувачення; ви ж і залишитеся винні. Або інші люди. Але сама людина ніколи не визнає своєї провини.
Є легенда про те, як пророк збирав мешканців міста у військовий похід на ворогів; треба було захистити місто від набігів. Усі чоловіки зібралися і пішли битися, крім вісімдесяти людей. Ці злякалися за майно, за свої лавки та багаті будинки. І за своє життя. Ось і сховалися серед жінок, старих та дітей.
Згодом воїни з перемогою прийшли додому. І ці вісімдесят чоловік стали відповідати, чому вони не пішли захищати місто? Більшість знайшли собі виправдання, тисячі виправдань: раптова хвороба, слабкість у ногах, дружина народжувала, дитина захворіла, пожежа почалася — різні виправдання нагромаджували один на одного ці люди. Дуже красномовно. І тільки троє щиро зізналися, що злякалися. Їм соромно, але просять їх покарати справедливо. Їм немає виправдання.
І ось цих трьох городяни вибачили. Два місяці їх уникали та не спілкувалися. Але ці троє виявили каяття і всім допомагали, ділилися, викуповували вину як могли. І потім погане забулося. А пророк сказав: той, хто чесно визнає вину і не шукає виправдання, — гідна людина. Він може виправити помилку. І наступного разу вчинить правильно. Так і сталося, до речі. А лицеміри невиправні. І вони знову зрадять, бо заздалегідь знайшли виправдання. Вони заздалегідь себе виправдали, а вже потім зробили низький вчинок.
Спочатку людина виправдала себе, а потім зрадила. «Мене на це штовхнули обставини, я випив, мені потрібні враження, зрада — це нормально, всі так роблять, зрештою, я жива людина!». Ось так виправдав себе, а потім зрадив. Спочатку виправдав себе: «Мені потрібні гроші, якщо навіть я їх не віддам, нічого страшного, у нього все одно ці гроші зайві. А мені дуже потрібно, тож я візьму і не віддам. Або віддам, коли розбагатію!». А потім уже взяв та не віддав.
Спочатку виправдав себе: «А що такого? Мені потрібна ця посада. Начальник і так косо дивиться на колегу і готовий звільнити його. Якщо я трохи підштовхну ситуацію і перетворю слова колеги на адресу начальника, то це просто трохи прискорить процес. Колега сам винен, що бовтає праворуч-ліворуч!»… Виправдає себе така людина, а потім донесе.
Виправдання та звинувачення – ось ознака того, хто вас підставить і залишить у скрутну хвилину. Тому що такій людині не доведеться боротися із совістю, вона з нею давно домовилася. Досягнула повного розуміння. А якщо людина не виправдовується, визнає провину і намагається виправити те, що наробила, це нічого. Це нормальна поведінка. І помилку можна пробачити, якщо її можна виправити…
Автор Ганна Кір’янова