З Дмитром я жила в шлюбі цілих 15 років. В сім’ї у нас всяке бувало, як і в кожної родини, напевно. Були і щасливі моменти, які згадуватиму все життя, не дивлячись ні на що, а бувало й таке, що місяць могли не розмовляти, не знаходили спільної мови.
За ці роки ми побудували будинок, хоча в нас і квартира є в місті, здавали її в оренду, є у нас двоє діток, вони ще ходять в школу. Загалом, звичайна сім’я, нічого особливого.
З Дмитром ми вдвох працювали, правда він отримував більшу зарплату, та шукати іншу я не хотіла, адже на моїй роботі зручний графік і я бага то часу могла приділити дітям. В дома ми тримали невеличке господарство: кролі, кури та качки.
Жили непогано, та згодом я дізналася, що в чоловіка є інша. Мені про це розповіли. Я себе в той період вже й не пам’ятаю, для мене це було великою несподіванкою, я не розуміла нічого. Не могла збагнути чому, коли, за що? Я дуже хотіла її побачити, щоб зрозуміти, що в мені не так, а потім заспокоїлася і стала все розуміти.
Я та людина, яка не може пробачити зраду, для мене це все. І я не змогла пробачити чоловікові його вчинок.
Дмитро довго вибачався, сказав, що це була всього одна помилка. Але я й слухати не хотіла. Ми вирішили, що Дмитро буде жити в квартирі, а мені з дітьми залишиться будинок, в якому ми зараз живемо.
Ви не повірите, але наступного дня, коли чоловік перебрався в квартиру, мені стали телефонувати всі родичі та друзі. Стали давати поради, усі, виявляється, знають, що мені треба робити. А найприкріше, що всі винують мене, що це я сім’ю зруйнувала. Мовляв, чоловік одна раз помилився, з ким такого не буває, а я руйную сама свою сім’ю і залишаю дітей без батька.
Я добре знаю, що в душі не зможу пробачити Дмитрові цього вчинку, я постійно пам’ятатиму про це, згадуватиму щохвилини, характер у мене такий. То невже мені потрібно жити з таким чоловіком, заради того, щоб зберегти сім’ю?