В Омара Хайяма не було дружини і дітей, він цілком присвятив себе науці. З дитинства вивчав математику, астрономію та філософію. Великий учений прожив 83 роки, наприкінці життя він прийшов до двох мудрих висновків.
Доведеться прийняти той факт, що у вас тільки один найкращий друг — це ви!
Рано чи пізно близькі люди йдуть. Причини можуть бути різні зради, образи, сварки тощо. Чим раніше ви навчитеся бути наодинці із собою, тим краще.
Рідних та близьких людей забере час, діти виростуть та створять свої сім’ї, а друзі стануть ворогами. Омар Хайям вважав, що люди не бояться старості — вони бояться самотності та власної безпорадності.
Моїм батькам за 70 вони не ображаються, що я рідко їх відвідую. Вони чудово розуміють, що маю свою сім’ю, про яку я повинен піклуватися.
Проте вони не почуваюся самотніми. Батько постійно чимось зайнятий, то стілець полагодить, то кран відремонтує, то на рибалку з’їздить, то на городі «застрягне» на пів дня.
Мама постійно «сидить» на сайтах з кулінарії та рукоділля. Кожен із них чимось зайнятий.
Вони не сидять без діла. У той час, як їхні ровесники проводять старість біля екранів телевізора. Пропалюють і без того дорогоцінний час.
Мої батьки давно не спілкуються зі своїми друзями та знайомими, говорять від них віє песимізмом і зневірою. Хтось скаржиться на дітей, хтось на долю, хтось не може змиритися із помилками минулого.
Мій батько завжди каже так: “Думати про минуле так само безглуздо, як вчити собаку говорити”. Минуле треба вміти відпускати, інакше воно забере у вас сьогодення та майбутнє.
У житті кожної людини зустрічаються лицеміри, заздрісники та недоброзичливці. Вони не такі страшні, з ними можна розірвати зв’язок, перестати спілкуватися.
Найважче перемогти себе. Омар Хайям вважав, що людина може стати великою тільки в одному випадку, якщо перестане перекладати свої помилки на долю.
Ми відповідальні за своє щастя, доля лише дає право вибору, а як вчинити ми вирішуємо самі. Ваш ворог – це ви самі. Тільки ви винні у своїх помилках та нещастях.
Мій сусід постійно скаржиться на брак грошей. Каже, доля обійшлася з ним несправедливо. У тому, що він не має грошей — він звинувачує всіх: батьків (не правильно виховали), обставини, погане начальство.
Коли я в нього спитав, які дії він зробив, щоб стати багатшим — у відповідь почув мовчання. Він не здобував вищої освіти, на першу роботу його влаштував батько.
Більшу частину життя він працював різноробом. А хто йому заважав, освоїти нову професію та влаштуватися на іншу роботу? Ніхто! Простіше скаржитися на несправедливу долю, ніж брати відповідальність у свої руки та змінювати життя на краще.
У цьому і є краса життя — вміти боротися із собою, ставати кращими і сильнішими!