Просто жаба … Це потрібно прочитати!
За залитому сонцем лузі бігала Дівчинка. На ній була біла мереживна сукня, на кучериках рожеві бантики, а в руках вона тримала сачок, щоб ловити метеликів. Їй було весело і добре. І тут, на великому зеленому листі лопуха, вона побачила величезну Жабу, покриту бородавками. – Яка мерзенна жаба, – з огидою сказала Дівчинка. – Кхе-кхе, – прокашлялася Жаба. – А ти в курсі, що я принц зачарований?
– Не може бути, – недовірливо сказала Дівчинка. – Правда-правда, – підтвердила Жаба. – Зла відьма зачарувала мене і моє величезне Королівство. Я молодий, прекрасний і багатий. Якщо ти допоможеш мені зняти закляття , я візьму тебе в дружини, і ми будемо жити довго і щасливо. Я буду носити тебе на руках і кожен день дарувати квіти. – А як зняти закляття? – запитала Дівчинка.
– Це не просто, адже зла відьма наклала складне закляття. Ти повинна взяти мене додому, щоб я спав у твоєму м’якому ліжку і цілувати мене кожен день. Годувати з ложечки і виносити погуляти. І тоді все станеться. Одного ранку ти побачиш поруч не мерзенну жабу, а красивого принца. А життя твоє стане щасливим і безтурботним. Дівчинка зачаровано слухала Жабу. Вона дивилася на шкіру, покриту бородавками, на величезні, опуклі очі, вузьку щілину рота, а бачила високого статного чоловіка з копицею чорного волосся і красивими зеленими очима. Поруч з ним вона бачила себе – в пишному білому платті в красивому замку, чула слова любові …
Подолавши огиду, Дівчинка опустилася на коліна, посадила Жабу в поділ сукні і забрала до себе додому. З того дня життя Дівчата змінилося. Вона більше не бігала на сонячному лузі за метеликами, не співала і не веселилася. Вона доглядала за Жабою. Жаба виявилася дуже примхливою: вона вимагала круасанів на сніданок і спагетті з соусом бешамель на вечерю, вона хотіла спати в ліжку Дівчини, а ще вона залишала слизькі сліди на підлозі і на ліжку і Дівчинці доводилося постійно мити підлогу і прати білизну.
Вона перестала зав’язувати бантики і надягати красиве мереживне платтячко. Від прання руки її почервоніли й дуже хворіли. А Жаба продовжувала залишатися великою і мерзенною Жабою і ніяк не перетворювалася в того красивого принца. Іноді Дівчинка дивилася на неї і дуже хотіла викинути зі свого будиночка, щоб жити як раніше, але вона боялася помилитися. А раптом залишилося зовсім небагато? А раптом вже завтра вона прокинеться і побачить поруч не мерзенне земноводне, а зеленоокого брюнета?
Так минуло кілька місяців. Мало хто впізнав б в цій замученій замазурі колись веселу і безтурботну Дівчинку. Тепер всім розпоряджалася Жаба. А Дівчинка тільки обслуговувала її і робила брудну роботу по дому.
Одного разу Жаба накричала на неї за те, що вона занадто довго несла їй обід. Дівчинка вийшла з будиночка і заплакала. Вона сиділа на ґанку й гірко плакала. Її побачила Пташка, що співала на гілочці. – Чому ти плачеш? – запитала її Пташка. – У моєму будинку живе мерзенна Жаба, яка кричить на мене. Цілий день я мою, прибираю і готую їй їсти. Я дуже втомилася і не хочу так більше. – А чий це будинок? – запитала Пташка.
– Мій, – відповіла Дівчинка, витираючи сльози. – А хто приніс до тебе додому цю Жабу? – Я сама, – сумно сказала Дівчинка. – Навіщо? – здивувалася Пташка. – Вона обіцяла мені, що перетвориться в принца, якщо я буду доглядати за нею. Але пройшло вже багато місяців, а нічого не змінилося. – Чому б тобі тоді не викинути Жабу з дому? – А раптом це правда? І вже скоро вона перетвориться в принца? І я не дочекаюся зовсім небагато? Я так багато сил витратила вже. Буде прикро, що я не дочекалася зовсім трохи.
– А якщо ти проведеш все життя доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться в принца? – запитала Пташка. Дівчинка замислилася. – Якби я знала точно …, – промовила вона. Тут Дівчинка підняла голову і її очі засяяли: – А чи не сходити мені до старої Відьми, що живе за лісом? Вона стара і мудра, може вона скаже мені – стане Жаба принцом чи ні? Дівчинка зраділа і негайно пішла до Відьми. Стара відьма жила за лісом в похилій хатинці. – Мені б дізнатися, – розповідала їй Дівчинка. – Чи не втрачу я можливість вийти заміж за принца.
Відьма взяла курячі тельбухи, очі кажанів і болотяну траву і стала гадати. Вона трясла сивою головою і дивилася в свій горщик над яким піднімався густий смердючий пар. – Це просто жаба, – сказала вона, нарешті. – Не витрачай свого часу. Вона ніколи не стане принцом. Дівчинка сумно вийшла від чаклунки. Вона йшла якийсь час, опустивши голову, і тут їй прийшла в голову ідея. – Відьма може помилятися. Що знає ця стара про принців? Мені потрібно сходити до доброї Чарівниці! Вона скаже мені точно!
Добра Чарівниця жила в красивому замку зі стрілчастими віконцями і високими вежами. – Я так втомилася, – говорила їй дівчинка. – Але я боюся, що якщо вижену Жабу, то ніколи не вийду заміж за Принца! Чарівниця похитала головою і попросила один день. Вона гадала по місячному світлу і зірках, виводила складні формули з хмарних завитків і білих ромашок. І на наступний день вона винесла свій вердикт: – Це просто жаба, – сказала вона дівчинці. – Вона ніколи не стане принцом. Тобі краще віднести її назад на галявину.
Дівчинка мовчки вислухала Чарівницю і пішла. Але всередині вона кипіла від обурення: – Вони мені заздрять! – вигукнула вона, вийшовши на вулицю. – Звичайно, всім хочеться вийти заміж за Принца. Я краще їх знаю! Я ж відчуваю, що роблю це недаремно. І Дівчинка повернулася до Жаби. Вона вислухала багато неприємних слів за те, що пішла надовго і не годувала Жабу цей час. Відмила будинок від слизу, приготувала обід і викупала Жабу. Жаба була задоволена. Велика, буро-зелена, в бородавках, вона лежала на мереживний подушці в ліжечку Дівчинки.
Сама Дівчинка не могла спати з Жабою і вже давно поступилася їй своїм місцем. Вона спала на вузькій канапі на кухні. Перед сном вона, як завжди, думала про те, яке прекрасне стане її життя, коли Жаба перетвориться в Принца. Вона придумувала імена своїм дітям, міркувала, які квіти будуть рости в її саду.
У цих солодких думках вона і заснула. І приснився їй сон: ось іде вона по стежці до свого будиночка і бачить, що весь він занепав і обвалився, вікна запилені і темні, а на ганку біля будиночка сидить стара. Страшна і кудлата, схожа на лісову відьму. І ось стара дивиться на неї і манить її до себе гачкуватим пальцем, а Дівчинка і хоче втекти, та ноги не слухаються. Підходить вона до старої, а та дивиться на неї своїми бляклими вицвілими очима і питає:
– Впізнаєш мене?
– Ні, – відповідає їй Дівчинка з переляком. – Я ніколи не бачила тебе раніше.
– Кхе-кхе, -кашляє стара. – Я це ти. Багато років я доглядала за Жабою і чекала, що вона стане принцом. Мені всі говорили, що це просто Жаба, але я нікому не вірила. Я вірила тільки Жабі. Я дуже хотіла вийти заміж за принца. І я дуже боялася, що якщо вижену Жабу, то цього ніколи не станеться. Так пройшло багато років, а вчора Жаба померла. Просто померла від старості. І я довго плакала про те, що ніколи вже не відбудеться. Про своє життя, яке витратила на те, щоб доглядати за нею. Я плакала про те, що стала стара і не маю як раніше бігати по лузі і ловити метеликів. І про принца за якого ніколи не вийду заміж.
– Подивися на мене, подивися! – стала кричати стара. – Я – твоє майбутнє!
– Ні, ні, – закричала Дівчинка. Вона хотіла втекти, але ноги не слухалися її і вона тільки закривала очі руками і кричала: – Ні, ні !!
– Ти заважаєш мені спати, – почула вона скрипучий голос. Відкрила очі і побачила, що спить на кушетці, а Жаба сидить на підлозі і дивиться на неї.
– Віднеси мене в ліжечко і веди себе тихо! – звеліла Жаба.
Дівчинка дивилася на неї і в голові її крутилися одна за одною фрази, які їй говорили Пташка, Відьма, Чарівниця і ця стара в її сні:
– Це просто Жаба!
Вона встала з ліжка, взяла в руки Жабу, підійшла до дверей і відкрила її. Жаба відчула недобре:
– Гей! Куди ти несеш мене ?! – волала вона.
Дівчинка відкрила двері, широко розмахнулася і кинула Жабу так далеко, як тільки могла.
– Іди! – крикнула вона. – І не повертайся. Я більше ніколи не буду годувати тебе і класти на свою ліжечко! Це мій будинок і я буду робити те, що подобається мені. Я знову буду бігати по лузі, ловити метеликів і радіти життю! Я не вірю твоїм обіцянкам. Ти просто Жаба! Вона закрила двері і вперше за багато місяців посміхнулася.
Автор – Тетяна Семенова