Зі Стасом ми одружені досить давно, виховуємо дитину, обидвоє працюємо. Грошей у принципі не потребуємо. Близько двох років тому ми оформили іпотечний кредит та взяли простору квартиру у новобудові. Дозволити кредит ми собі могли, адже моя власна квартира, яку я отримала у спадок від бабусі, здається в оренду.
Гроші, одержані за оренду, ми віддаємо банку. Хороша самоокупна система виходить. Квартира бабусі у моїй власності, чоловік на неї прав не має. За спільну квартиру нам платити ще 3 роки.
Нещодавно моя зовиця (сестра чоловіка) відзначала у ресторані свій 30-річний ювілей. Було багато гостей, половина з яких – родичі. Ми були серед цих людей. Із самого початку святкування я звернула увагу на дивну поведінку родичів. Численні дядьки та тітки підходили до Стаса та хвалили його за щедрість. Вони казали, що не чекали, що він може зробити сестрі такий подарунок.
Я дивувалася, та й чоловік теж, адже в нашому подарунковому конверті лежало сто доларів, хіба це такий щедрий подарунок? Сестра ж рідна таки. Свято тривало, гості вітали іменинницю, потім слово надали моїй свекрусі. Після її промови я зрозуміла, чому нас із чоловіком вважали за щедрих людей.
“Синку. Твоїй сестрі сьогодні виповнилося 30 років. Прекрасна дата і чудовий вік, гідні особливого подарунка. У тебе дві квартири, одну з них ти маєш подарувати їй. Просто вибери яку”, – проголосила свекруха.
Сказати, що я зазнала шоку, м’яко сказано. А родичі тріумфували, плескали, дивувалися нашій щедрості. У мене дар пропав, чоловік теж сидів мовчки.
Тут я не витримала, охолодила весь запал добрих родичів. Я повідомила, що квартира дуже дорогий подарунок, ми собі не можемо таке дозволити. А потім поцікавилася, чому вони вирішили, що моя квартира належить Стасу.
“Він ремонт сплатив у тій квартирі, а значить, вона належить йому. У нас у сім’ї прийнято, що нерухомістю розпоряджається чоловік. А якщо ти увійшла до складу нашої родини, то маєш підкорятися всім правилам”, – відповіла свекруха.
Я поцікавилася, як сестра розпоряджатиметься майном, адже вона розлучена, чоловіка в неї немає. Свекруха повідомила, що всі чоловічі турботи на себе візьме поки що батько.
“Вибачте, але ні. Свою квартиру я нікому не маю наміру дарувати. Надалі вона належатиме нашому синові, коли він підросте”, – відповіла я.
Стас так і сидів мовчки, а мені довелося звернутися до нього, щоб він хоч щось відповів. Але почуте здивувало мене найбільше. Я точно не очікувала від цього.
– Слухай, а мама ж права. У нас є дві квартири, чому б одну й не подарувати? Ми зможемо купити собі нерухомість, а сестра живе одна, вона не потягне. – промимрив Стас.
Усі почали аплодувати. Звичайно, чужим майном легше розпоряджатися, ніж своїм. Але я була непохитна, бабусину квартиру дарувати не збиралася. А іпотечне житло нехай ділить, якщо вони так хочуть, але з цією людиною мені вже не по дорозі. Усім присутнім я повідомила, що йду, а завтра подаю на розлучення.
Родичі почали мені дорікати за жадібність, нерозуміння, нелюдяність, а чоловік просто сидів мовчки. Свекруха гордо заявила, що мені не місце у їхній сім’ї. А Стас лише кивнув.
Це абсурд. Такого я у житті ще не зустрічала. Родичі вирішили розпорядитися житлом, яке їм не належить.