Коли 1989 року в українському місті Хмельницький народилась Оксана Бондарчук, лікарі були збентежені — більша частина ніг в дівчинки була відсутня. Її ручки були викривлені, в неї не було великих пальців рук та нігтів, крім того, в дитини були вражені нирки. Швидше за все, дефекти були наслідком аварії на Чорнобильській атомній станції, яка трапилась за три роки до цього.
Батьки Оксани не могли змиритися з тим, що радіація назавжди покалічила їх дитину. Вони не були готові взяти на себе відповідальність за інваліда й віддали дівчинку до дитячого будинку. Більше вона ніколи не бачила батьків.
Сім років, які дівчинка провела в дитбудинку, Оксана воліла б забути. Дитину-інваліда принижували, били та мордували голодом. Єдине, що надавало їй сили, – це віра в те, що колись вона потрапить в родину. 5-річна дівчинка ще не розуміла того, що знали вихователі: ніхто не захоче вдочерити каліку.
Але, на загальне здивування, відбулося диво: жінка з іншої сторони земної кулі побачила фотографію Оксани й зрозуміла, що дитина повинна стати її донькою. Гай Мастерс з Цинцинаті, США, не побоялась того, що дівчинка була інвалідом.
Вони зустрілись вперше, коли Оксані було 5 років, але через українські закони на вдочеріння пішло ще тривалих два роки. Весь цей час Оксана жила в страху, що Гай ніколи більше не повернеться. Але прийомна мама усіляко підтримувала дитину: вона постійно надсилала Оксані фотографії її нового будинку й писала їй зворушливі листи.
Рішення Гай вразило не лише вихователів дитбудинку, але й усіх її знайомих: вони не могли зрозуміти, чому вона не вдочерила здорову дитину. Але впертість американки врятувала Оксані життя.
Дівчинці було майже 8 років, коли вона вперше поїхала до США. В дитинстві вона ще могла трохи ходити, проте з віком її ноги слабшали й більше не могли витримувати її вагу. Нова родина робила все можливе, аби піклуватися про неї. Американські лікарі змогли виправити її викривлені ручки, але з ногами справи були куди гірше. Медики порадили ампутувати ноги Оксани, аби вона жила повноціннішим життям на протезах. У віці 9 років вона втратила ліву ногу, а за рік позбулася й правої.
Небезпечна операція пройшла без ускладнень й Оксана швидко навчилась ходити на протезах. Незабаром вона могла бігати й навіть кататися на роликах та їздити на велосипеді! Такого щастя дівчинка не могла собі уявити навіть в найсміливіших своїх мріях! Одного разу Оксана знайшла те, що стало пристрастю її життя — греблю. Дівчина стала справжньою легендою паралімпійського спорту.
2012 року на літній Паралімпіаді в Лондоні Оксана завоювала медалі в змаганнях із греблі, а два роки по тому на зимовій Паралімпіаді в Сочі стала призером в лижних перегонах! Популярність дівчини зростала й невдовзі спортивний журнал запропонував їй знятися в відвертій фотосесії, яка вразила весь світ!
Дівчині дійсно нічого соромитися: в неї сильне, красиве тіло й вона здатна досягти усього, що тільки забажає. Багатьом варто в неї повчитися!
Не зважаючи на своє важке минуле, Оксана неодноразово відвідувала Україну. 2015 року вона приїжджала на батьківщину, аби підтримати поранених солдат. Дівчина також відвідала притулок, в якому провела своє сирітство.
Коли дивишся на світлини цієї сильної та прекрасної дівчини, важко уявити собі, який жах їй довелося пережити. Покинута власними батьками, принижена дівчинка-інвалід отримала другий шанс в житті, коли Гай Мастерс вдочерила її. Своєю історією Оксана та її матір довели, що нема нічого неможливого. А ще – з чим не може впоратися тіло, з тим впорається сила духу!
